Прізвище, ім'я, по батькові: Жовніренко Антоніна Володимирівна
Дата народження: 12.02.1960 р.
Освіта: повна вища, Запорізький державний педагогічний університет
Посада: вчитель української мови та літератури
Категорія: вища
Педагогічне звання: вчитель-методист
Педагогічне кредо: «Будьте самі шукачами, дослідниками. Якщо не буде вогника у вас, вам ніколи не запалити його в інших»
Сторінка на Учительскому порталі
Сторінка на Учительскому порталі
Методична проблема: "Використання сучасних інноваційних технологій на уроках української мови та літератури"
Сама звичайна. В дитинстві слухняна,
В юності скромна дівчина Тоня.
Очі блакитні. Русява коса,
Та головне - це душевна краса.
Товариська у житті, добрі справи на меті.
Я до вас сьогодні лину - Жовніренко Антоніна.
Шкільні роки, ви чудові
Бо пройшли в Полтавській школі,
Де любили, все прощали,
Де світанки зустрічали.
З дитинства захоплююсь музикою, поезією, іноді пишу сама. Люблю пісню, і вона завжди супроводжує мене у житті.
На сцені почуваю себе вільно, бо виступаю з дитинства.
Дуже люблю мандрувати. Милуюсь неповторною красою природи свого краю. Вона надихає мене на творчість, дає життєві сили.
Із задоволенням займаюсь спортом. Люблю разом з учнями ходити в туристичні походи: Крим ми разом підкорили і Ай-Петрі «захопили».
З любов’ю вирощую квіти - вони завжди зі мною: вдома, в школі, на ділянці біля мого будинку. Я їх доглядаю, викохую, люблю дарувати.
Небайдужа до «братів своїх менших». Птахи, тварини – усі мої друзі. Так приємно повертатися додому, де на тебе завжди чекають кіт Федір, черепаха Женя, морська свинка Маша, песики Дружок і Барон. Не боюсь я навіть степового орла.
Вдома люблю готувати смачні страви.
У моєму будинку завжди гамірно. Ніколи не буваю на самоті: завжди з рідними, з друзями.
Хата моя, рідна хата,
Дитяча моя заметіль.
Пахне любисток і м’ята -
Малинівки рідна купіль.
Живе сьогодні у цім селі «цариця» Тамара - це моя мама.
Ось такі весельчаки чи чудові мужики -
Це брати мої рідненькі, живуть в Малинівці гарненькій.
Горджуся і дуже люблю своїх доньок - обидві пішли моїм шляхом. Старша Оленка, як і я, - вчитель української мови і літератури. Молодша Наталія - майбутній учитель фізкультури. Дві мої дитини, дві маленькі доні у сімейному колі, де так ніжно зігрівають мамині долоні.
А найбільшою радістю для всіх нас є мій онук Артем. Спілкування з ним продовжує мені життя, надає наснаги.
Після закінчення Запорізького державного університету
почала працювати в Темирівській середній школі.
І мене покликав малиновий дзвоник
У життя щасливе, у шкільний відгомін.
Учителькою стала, бо люблю я мову
Щиру, українську, ніжну, калинову.
І ось уже 18 років працюю в колегіумі «Лідер»: навчаю, виховую. Уроками словесності прагну донести до учнів любов до рідного слова, сіяти в душах добре, розумне, вічне.
Стільки ж років є класним керівником. Години спілкування, цікаві зустрічі, конкурси, поїздки, вечорниці, тематичні вечори, родинні свята – стільки їх проведено!..
Свою любов до мистецтва, до прекрасного: пісні, поезії, народознавства передаю дітям. Тому мої вихованці завжди активно готують концерти художньої самодіяльності. Наш театральний колектив «Подоляночка» займав призові місця у районних творчих фестивалях.
Для кожного класу, який я навчаю і виховую, в моїй душі знаходиться особливе місце. Усі вони дуже різні, але разом з ними я проживаю своє особливе життя.
Йдучи шкільним коридором, я перегортаю сторінки пам’яті про своїх вихованців, які закінчили школу і пішли в самостійне життя.
Люблю зустрічатися з колегами на засіданнях шкільного та районного методичного об’єднання, постійно підвищую фаховий рівень на курсах при Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.
Мене з членами педагогічного колективу поєднує не лише робота, а й відпочинок: червоні дати календаря завжди відмічаємо разом. І нашим акторським здібностям можна лише позаздрити.
***
Я щаслива, я знаю
Іншої долі не хочу,
Тільки б кликав до школи щоранку дзвінок
І гучним «Добрий день!» починався урок.
***
А я бажаю добра всім, бажаю усім миру,
Щоб в кожну хатину, щоб в кожну квартиру
Рано – ранесенько сонце вставало,
Промінчиком землю свою зігрівало,
Долю щасливу усім дарувало.
А ще хай колосяться в полі пшениці
І добра та гарна буяє пашниця,
І хай на безмежно квітучому полі
Зростають на радість дітки ясночолі,
Щоб землю рідненьку вони обробляли,
А ми цим нащадкам в добро передали
І наші традиції, і нашу країну,
Щоб молодь любила її безупинно
В щасливу годину і грізну годину,
Бо ми – твої діти, свята Україно!
***
В юності скромна дівчина Тоня.
Очі блакитні. Русява коса,
Та головне - це душевна краса.
Товариська у житті, добрі справи на меті.
Я до вас сьогодні лину - Жовніренко Антоніна.
Шкільні роки, ви чудові
Бо пройшли в Полтавській школі,
Де любили, все прощали,
Де світанки зустрічали.
З дитинства захоплююсь музикою, поезією, іноді пишу сама. Люблю пісню, і вона завжди супроводжує мене у житті.
На сцені почуваю себе вільно, бо виступаю з дитинства.
Дуже люблю мандрувати. Милуюсь неповторною красою природи свого краю. Вона надихає мене на творчість, дає життєві сили.
Із задоволенням займаюсь спортом. Люблю разом з учнями ходити в туристичні походи: Крим ми разом підкорили і Ай-Петрі «захопили».
З любов’ю вирощую квіти - вони завжди зі мною: вдома, в школі, на ділянці біля мого будинку. Я їх доглядаю, викохую, люблю дарувати.
Небайдужа до «братів своїх менших». Птахи, тварини – усі мої друзі. Так приємно повертатися додому, де на тебе завжди чекають кіт Федір, черепаха Женя, морська свинка Маша, песики Дружок і Барон. Не боюсь я навіть степового орла.
Вдома люблю готувати смачні страви.
У моєму будинку завжди гамірно. Ніколи не буваю на самоті: завжди з рідними, з друзями.
Хата моя, рідна хата,
Дитяча моя заметіль.
Пахне любисток і м’ята -
Малинівки рідна купіль.
Живе сьогодні у цім селі «цариця» Тамара - це моя мама.
Ось такі весельчаки чи чудові мужики -
Це брати мої рідненькі, живуть в Малинівці гарненькій.
Горджуся і дуже люблю своїх доньок - обидві пішли моїм шляхом. Старша Оленка, як і я, - вчитель української мови і літератури. Молодша Наталія - майбутній учитель фізкультури. Дві мої дитини, дві маленькі доні у сімейному колі, де так ніжно зігрівають мамині долоні.
А найбільшою радістю для всіх нас є мій онук Артем. Спілкування з ним продовжує мені життя, надає наснаги.
Після закінчення Запорізького державного університету
почала працювати в Темирівській середній школі.
І мене покликав малиновий дзвоник
У життя щасливе, у шкільний відгомін.
Учителькою стала, бо люблю я мову
Щиру, українську, ніжну, калинову.
І ось уже 18 років працюю в колегіумі «Лідер»: навчаю, виховую. Уроками словесності прагну донести до учнів любов до рідного слова, сіяти в душах добре, розумне, вічне.
Стільки ж років є класним керівником. Години спілкування, цікаві зустрічі, конкурси, поїздки, вечорниці, тематичні вечори, родинні свята – стільки їх проведено!..
Свою любов до мистецтва, до прекрасного: пісні, поезії, народознавства передаю дітям. Тому мої вихованці завжди активно готують концерти художньої самодіяльності. Наш театральний колектив «Подоляночка» займав призові місця у районних творчих фестивалях.
Для кожного класу, який я навчаю і виховую, в моїй душі знаходиться особливе місце. Усі вони дуже різні, але разом з ними я проживаю своє особливе життя.
Йдучи шкільним коридором, я перегортаю сторінки пам’яті про своїх вихованців, які закінчили школу і пішли в самостійне життя.
Люблю зустрічатися з колегами на засіданнях шкільного та районного методичного об’єднання, постійно підвищую фаховий рівень на курсах при Запорізькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти.
Мене з членами педагогічного колективу поєднує не лише робота, а й відпочинок: червоні дати календаря завжди відмічаємо разом. І нашим акторським здібностям можна лише позаздрити.
***
Я щаслива, я знаю
Іншої долі не хочу,
Тільки б кликав до школи щоранку дзвінок
І гучним «Добрий день!» починався урок.
***
А я бажаю добра всім, бажаю усім миру,
Щоб в кожну хатину, щоб в кожну квартиру
Рано – ранесенько сонце вставало,
Промінчиком землю свою зігрівало,
Долю щасливу усім дарувало.
А ще хай колосяться в полі пшениці
І добра та гарна буяє пашниця,
І хай на безмежно квітучому полі
Зростають на радість дітки ясночолі,
Щоб землю рідненьку вони обробляли,
А ми цим нащадкам в добро передали
І наші традиції, і нашу країну,
Щоб молодь любила її безупинно
В щасливу годину і грізну годину,
Бо ми – твої діти, свята Україно!
***