***
По-іншому цвіте щороку вишня,
Вона і та, й не та,
Що вперше зацвіла.
А ти – один, колишній й не колишній,
Моя любов із рідного села.
По-іншому цвіте щороку вишня,
Вона і та, й не та,
Що вперше зацвіла.
А ти – один, колишній й не колишній,
Моя любов із рідного села.
***
Сорочку мати вишила мені –
Такі рядки ці нам знайомі,
Спливають в пам’яті моїй
Дитинства ранки ясночолі.
Згадаю неньку я свою,
Що туго косу заплітала,
Мене маленьку колисала,
Співала ніжно лиш мені.
Та пісня назавжди зі мною
Куди б дорога-доля не вела,
Але як сум приходить тихо млою
У серці туга залягла.
Я вмить тебе, ріднесенька, згадаю,
Дитинства пісню я тепер
Своїй доньці співаю про рідну хату,
Такі рядки ці нам знайомі,
Спливають в пам’яті моїй
Дитинства ранки ясночолі.
Згадаю неньку я свою,
Що туго косу заплітала,
Мене маленьку колисала,
Співала ніжно лиш мені.
Та пісня назавжди зі мною
Куди б дорога-доля не вела,
Але як сум приходить тихо млою
У серці туга залягла.
Я вмить тебе, ріднесенька, згадаю,
Дитинства пісню я тепер
Своїй доньці співаю про рідну хату,
Що накрай села,
Мене так довго-довго зігрівала
І шляхом тихо-тихо повела.
Мене так довго-довго зігрівала
І шляхом тихо-тихо повела.
***
Знову осінь прийшла,
Вересневі світанки.
Галаслива й шумна дітвора
Знов до школи іде.
Я лікую літа і до ранку
Ладна слухати спів солов’я.
Скільки літ пронеслось, скільки зим
Тих минуло з розлуки!
В мене діти дорослі, онуки ростуть.
Я цілую твої, мамо, лагідні руки
І в дитинство ніколи уже не вернусь,
Бо срібло уже мої торкає скроні
І серце по-дорослому болить,
І тільки ти одна в моїй навіки долі
Знову осінь прийшла,
Вересневі світанки.
Галаслива й шумна дітвора
Знов до школи іде.
Я лікую літа і до ранку
Ладна слухати спів солов’я.
Скільки літ пронеслось, скільки зим
Тих минуло з розлуки!
В мене діти дорослі, онуки ростуть.
Я цілую твої, мамо, лагідні руки
І в дитинство ніколи уже не вернусь,
Бо срібло уже мої торкає скроні
І серце по-дорослому болить,
І тільки ти одна в моїй навіки долі
Лишилася, свята моя, ти будеш вічно жить!
СПОМИН
Приїду я в своє село –
І вмить спливають
Ті ясні вечори, і солов`їний, задушевний спів,
А як тебе, мою любов, згадаю,
То не знайду найкращих слів.
Твої уста щось ніжно так шепочуть,
А руки пахнуть цвітом василька
І гладять ніжно так, з любов’ю ,
Зливається в твоїй моя рука.
Ми йдемо в світ широкий
Лиш з тобою –
На білім світі більш таких нема,
Та тільки жаль, бо це – лиш спомин.
КВІТИ
І вмить спливають
Ті ясні вечори, і солов`їний, задушевний спів,
А як тебе, мою любов, згадаю,
То не знайду найкращих слів.
Твої уста щось ніжно так шепочуть,
А руки пахнуть цвітом василька
І гладять ніжно так, з любов’ю ,
Зливається в твоїй моя рука.
Ми йдемо в світ широкий
Лиш з тобою –
На білім світі більш таких нема,
Та тільки жаль, бо це – лиш спомин.
КВІТИ
Дарують квіти матерям,
Дарують квіти жінці, брату,
А ти мені подарував, коли
До шлюбу мали стати.
Та не прийшлось…
Гучне весілля відбулось, та не для мене.
Музики довго й гарно грали,
На серці сумно так було лише мені,
Навік вони мене з тобою розлучали.
Всім весело було, всі у танку кружляли,
Тебе в той час знайомі наші спільні
Від душі з весіллячком вітали.
А ти забув, забув про ту,
Що навесні тобі пісні свої співала,
Тебе, як лебедя, з дороги виглядала,
Хвилини ті щасливі так чекала
І надивитися на тебе не могла.
Але чомусь нас доля розвела –
Тепер ти будеш квіти іншій дарувати.
ЗЕМЛЯКАМ
Дарують квіти жінці, брату,
А ти мені подарував, коли
До шлюбу мали стати.
Та не прийшлось…
Гучне весілля відбулось, та не для мене.
Музики довго й гарно грали,
На серці сумно так було лише мені,
Навік вони мене з тобою розлучали.
Всім весело було, всі у танку кружляли,
Тебе в той час знайомі наші спільні
Від душі з весіллячком вітали.
А ти забув, забув про ту,
Що навесні тобі пісні свої співала,
Тебе, як лебедя, з дороги виглядала,
Хвилини ті щасливі так чекала
І надивитися на тебе не могла.
Але чомусь нас доля розвела –
Тепер ти будеш квіти іншій дарувати.
ЗЕМЛЯКАМ
Два сина гуляйпільської землі
Нам Україна-мати породила,
Обох талантом творчим наділила,
Та тільки різний почерк долі на чолі.
Судилось Василю життя коротке мати
тТа встигнути багато довелось,
За двох тепер Григорію писати,
Про те, що не збулося і збулось.
Григорій часто приїздить додому
До матінки землі, неначе в рай,
А Василеву душу загадкову
Прийняв навіки гуляйпільський край .
Нам Україна-мати породила,
Обох талантом творчим наділила,
Та тільки різний почерк долі на чолі.
Судилось Василю життя коротке мати
тТа встигнути багато довелось,
За двох тепер Григорію писати,
Про те, що не збулося і збулось.
Григорій часто приїздить додому
До матінки землі, неначе в рай,
А Василеву душу загадкову
Прийняв навіки гуляйпільський край .
ВІЙНА…
У всі часи і всі народи
Не хочуть дать на тебе згоди,
Бо ти проклята, чорна, сива,
Ти так багато покосила.
А їм би хліб на полі жати,
Радіть, виховувать, кохати
Своїх жаданих, діток рідних…
Ти покривалом чорним, мідним
Усіх накрила,
Своїм страшним, німим крилом
Весь світ затьмила,
Несправедливо, віроломно
До нас підкралася ти злобно
І скільки горя принесла…
***
Чорне крило, чорна хустина,
Не захистили вони тебе, сину,
Лиш полетіли у світ, помайнули
Горе приносити. Люди, ви чули?
Гори і ріки, села й міста −
Скрізь пролетіла війна.
Невесела у неї була та дорога
Вдень і вночі ми молилися Богу,
Щоб закінчилися наші страждання.
Вдень і вночі було марне чекання.
Голод, розруха, сирітство і кров,
Та український народ поборов,
Все пережив, все стерпів, все зробив,
Але кордони свої не закрив.
І на землю на нашу, на мирну, щасливу,
В віршах, поемах, піснях нескориму,
Знову напав, але ворог, що братом усім був завжди.
Не хочуть дать на тебе згоди,
Бо ти проклята, чорна, сива,
Ти так багато покосила.
А їм би хліб на полі жати,
Радіть, виховувать, кохати
Своїх жаданих, діток рідних…
Ти покривалом чорним, мідним
Усіх накрила,
Своїм страшним, німим крилом
Весь світ затьмила,
Несправедливо, віроломно
До нас підкралася ти злобно
І скільки горя принесла…
***
Чорне крило, чорна хустина,
Не захистили вони тебе, сину,
Лиш полетіли у світ, помайнули
Горе приносити. Люди, ви чули?
Гори і ріки, села й міста −
Скрізь пролетіла війна.
Невесела у неї була та дорога
Вдень і вночі ми молилися Богу,
Щоб закінчилися наші страждання.
Вдень і вночі було марне чекання.
Голод, розруха, сирітство і кров,
Та український народ поборов,
Все пережив, все стерпів, все зробив,
Але кордони свої не закрив.
І на землю на нашу, на мирну, щасливу,
В віршах, поемах, піснях нескориму,
Знову напав, але ворог, що братом усім був завжди.
Юний мій друже, стривай, підожди,
Я тобі ще щось повідати хочу.
Так, за братів, чисту правду кажу,
Повір, голови тобі не морочу.
Хто б міг подумать?! Вони почали,
Спокій порушили, сон,
Мирне життя −
Я тобі ще щось повідати хочу.
Так, за братів, чисту правду кажу,
Повір, голови тобі не морочу.
Хто б міг подумать?! Вони почали,
Спокій порушили, сон,
Мирне життя −
і на сході війна в унісон.
Всі піднялися, пішли на війну,
Грізну, нечесну, підлючу, брудну,
Брат проти брата зброю підняв.
За землю за нашу діди теж
Колись воювали. І ось тепер
Бійці АТО − діти, внуки ветеранів,
Щоб не ятрити їхні рани,
Всі, як один, пішли країну боронить.
Хай береже вас Ангел, Бог хай захистить!
А вдома діти та дружини, батьки,
Сусіди, вся Вкраїна буде вас чекать.
Та ви повернетесь, бо треба вдома
Всі справи, що лишили, довершать.
Заколоситься хліб на полі,
У синє небо здіймуться тополі,
І запанує мир на всі роки
Грізну, нечесну, підлючу, брудну,
Брат проти брата зброю підняв.
За землю за нашу діди теж
Колись воювали. І ось тепер
Бійці АТО − діти, внуки ветеранів,
Щоб не ятрити їхні рани,
Всі, як один, пішли країну боронить.
Хай береже вас Ангел, Бог хай захистить!
А вдома діти та дружини, батьки,
Сусіди, вся Вкраїна буде вас чекать.
Та ви повернетесь, бо треба вдома
Всі справи, що лишили, довершать.
Заколоситься хліб на полі,
У синє небо здіймуться тополі,
І запанує мир на всі роки
На всій землі, на всій планеті,
Однині, вічно, навіки.
І вічно буде колоситься хліб поволі
На чистім, мирнім, українськім полі,
І будуть жить щасливі діти на землі,
Дорослі відбудовувать міста і села,
Щоб знов було життя веселим.
А більшого нам і не треба,
Лише шматочок голубого неба
Та мир на рідній і святій моїй землі!
***
Однині, вічно, навіки.
І вічно буде колоситься хліб поволі
На чистім, мирнім, українськім полі,
І будуть жить щасливі діти на землі,
Дорослі відбудовувать міста і села,
Щоб знов було життя веселим.
А більшого нам і не треба,
Лише шматочок голубого неба
Та мир на рідній і святій моїй землі!
***
Конкурси, конкурси, конкурси…
Скільки пам’ятаю себе, вони завжди поруч: розповісти віршика, заспівати пісеньку, закружляти у легенькому таночку, все це відбувалося у дитячому садочку. Потім школа, і знову конкурси… Вже котрий рік поспіль я беру участь у конкурсі ораторського мистецтва: «Заговори, щоб я тебе побачив».
І, знаєте, мені таланило у цьому. Я виборювала першість на районних етапах конкурсу, була представлена на обласний етап. Опоненти там були з різних районів нашої області, і нажаль, вони виявилися сильнішими, кмітливішими. Та у мене відчаю немає. Для успіху, перемог потрібно наполегливо працювати і рухатися вперед, і я не зупинюся на досягнутому.
Під час свого публічного виступу, отримую велике задоволення, не повірите, відчуваю навіть крила за спиною. Бо моє слово-оратора торкається людських душ, має позитивний вплив на оточуючих, володіє їхніми почуттями та емоціями. Живе слово – це слово переконання, впливу, слово магічної сили та дії.
Мистецтво промови існувало віками…Взагалі, ораторське мистецтво вважається царицею мистецтва. І, дійсно, уявіть собі диктора телебачення з вадами чи дефектами мови, невпевненого, непереконливого актора, політичного промовця з невдалим виступом.
Правда ж, не вражає.?!
Моя думка така, що мета кожного справжнього оратора переконати будь-кого, заволодіти аудиторією, добитися тріумфального торжества під час виступу, під час власного висловлення. Певно, що для цього перш за все потрібно мати організаторські здібності, грамотне, вільне володіння рідною мовою, загальною культурою, велике вміння знати, розуміти людей, бути відповідальними, справедливими.
Ще Авіценна говорив: «Три зброї є у лікаря: слово, рослина, ніж.» Зважте: «слово» – на першому місці.
Особливо, якщо це слово з гарною унормованою літературною мовою. А як ви гадаєте, навіщо нам потрібна риторика, ораторське мистецтво?! Гадаю, потрібні, ще й як!
Високий розвиток ораторського мистецтва в Китаї, Єгипті, Індії, Сицилії, Вавилоні, однак найбільший розвиток красномовства у Стародавній Греції, а потім у стародавньому Римі.
Великим майстром бесід-діалогів у Греції був Сократ. Легендарний оратор і патріот древнього світу Демосфен, тріумфальні слова римської риторики належить Марку Цицерону. Саме вони – мудрі першовідкривачі цієї чудової науки і стояли у її витоків.
Україна, здобувши наприкінці XX ст, незалежність, вступила у ІІІ тисячоліття демократичною, правовою державою. Благородні наміри, гуманістичні ідеї дбати про людину як найвищу цінність і призвели до того, що почала використовуватися риторична наука від найдавніших часів до наших днів. Можна сказати, що нині настав час відродження культурної спадщини, зокрема й риторичної.
У багатьох вищих навчальних закладах вводиться курс риторики. Я, гадаю, що це дуже правильно! А яка ваша думка, дуже хотілося б дізнатися?! З 1979 року при Києво-Могилянській академії існувала Київська міська школа ораторського мистецтва молоді, то це виходить, що ми тільки відновлюємо і продовжуємо працювати в даному напрямку. За словами Феофана Прокоповича «Риторичне красномовство – прикрашає, звеличує добро, чесність, справедливість, гідність, примножує ці чесноти в суспільстві, подає для молоді взірці для наслідування». Працюючи над цією темою я прийшла висновку, що ораторське мистецтво потрібне майже у всіх галузях суспільства, воно універсальне. Моя думка про необхідність риторики в сучасному українському суспільстві не зміниться ніколи.
Мова – це дар розуму, дар серця, ним треба користуватися розумно, обережно, майстерно, по-мистецькому.
Україна також має своїх яскравих, відомих промовців: М. Міхновського, Є. Чикаленка, С. Єфремова, М. Львова. Особливим авторитетом користувався політичний оратор М. Грушевський. В українську історію красномовства ввійшли імена таких видатних вчених та ораторів, як Київські митрополити Іларіон та Петро Могила, а також К. Туровський та Г. Сковорода. Мене переповнює радість за цих людей, за українців, за свою державу. Я радію з того, що цей конкурс ораторського мистецтва: «Заговори, щоб я тебе побачив», з кожним роком набуває розголосу і набуває популярності. Друзі, це нам потрібно! Конкурс потрібен мені, тобі, багатьом нашим співвітчизникам, і не тільки. Дякуючи цій чудовій, шанованій науці красномовства, зокрема, конкурсу – я знайшла себе, і подальше своє життя хочу пов’язати саме з майстерністю оратора, хочу вдосконалюватися, розвиватися.
А ви ніколи не задумувалися над ораторським мистецтвом?! Та, даремно! Тільки уявіть – це ж особливий талант, яким тебе нагородив Господь, це доля, і думаю, що цим слід скористатися.
Уміння організувати цікавий виступ, заволодіти, переконати аудиторію потребує від оратора великої майстерності. Однією з найважливіших особливостей людини є – мова, манера, мовлення. Враження у оточуючих про людину складається від того, як вона розмовляє, якими словами говорить та в якій манері висловлює свої думки.
Недаремно великий промовець Сократ звертався до незнайомих людей із проханням: «Скажи що-небудь. Я хочу тебе побачити». Напевно ці легендарні слова великого оратора стали пророчими і конкурс отримав назву: « Заговори, щоб я тебе побачив».
Тож, любі мої, випробовуйте свої можливості, насамперед, давайте разом навчатися говорити красиво, переконливо, хвилювати і притягувати своїх слухачів красою форми, яскравістю слова. Бажаю опанувати вам цю чарівну, мудру науку ораторського мистецтва.
Нехай ваше слово запам’ятається, залишиться у пам’яті, у свідомості людей і вплине на їхній розум, почуття, настрій, бажання, вчинки тільки з добром, тільки з любов’ю.
Ваші промови нехай звучать тільки під час врочистостей та свят. А слово, виплекане, викохане ораторським мистецтвом нехай переконає наших політиків, державних мужів нашої великої, багатої, щедрої та красивої країни-жити, діяти, творити на благо людей, на благо нашої України.
***
